Досягнення украіни у сфері наук реферат

Співпраця України з країнами ЄС у сфері екологічної політики УДК 327(477+061.1ЄС):502.1 О. Я. Рабко – студентка 5 курсу факультету міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки; Є. В. Вознюк – кандидат політичних наук, доцент кафедри країнознавства і міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету Роботу виконано на кафедрі країнознавства і міжнародних відносин СНУ ім. Лесі Українки   Розкрито необхідність тіснішої співпраці з ЄС у сфері охорони навколишнього середовища, що обумовлена не тільки визначеними нею екологічними імперативами стратегії, а й потребами України у подоланні сучасного стану, який можна охарактеризувати як кризовий, що сформувався протягом тривалого часу в результаті нехтування об’єктивними законами розвитку й відтворення її природно-ресурсного комплексу. Ключові слова: охорона навколишнього середовища, ЄС, екологічна сфера, адаптація, екологічна політика, співробітництво.   Rabko O. Y., Voznyuk E. V. The Cooperatіon of Ukraіne wіth the EU Countrіes іn the Fіeld of Envіronmental Polіcy. The urgent need for closer cooperatіon wіth the EU іn the fіeld of the envіronment іs revealed, not only due to іts envіronmental іmperatіves of defіned strategy, but Ukraіne needs to overcome the current state, whіch can be descrіbed as a crіsіs that emerged over tіme as a result of іgnorіng the objectіve laws of development and reproductіon of the natural resource sector. Key words: envіronmental protectіon, EU, envіronmental sector, adaptatіon, envіronmental polіcy, Cooperatіon   Європейський Союз є одним із ключових гравців на міжнародній екологічній арені. Він дедалі активніше формує міжнародний екологічний порядок денний і вважається взірцем у сфері екологічного права. Спільний План дій Україна–ЄС містить низку завдань, що передбачають кроки до створення умов належного врядування у сфері охорони навколишнього середовища, попередження погіршення екологічного стану й розширення співробітництва між Україною та Європейським Союзом із цих питань. ЄС та Україна налагодили співпрацю у сфері зміни клімату. Спільна робоча група створена у 2002 р. вивчає шляхи подальшого розширення співпраці у таких галузях, як упровадження Кіотського протоколу, розробка засад на період після 2014 р., торгівля емісіями; обмін інформацією про заходи, які вживають Україна та ЄС щодо запобігання зміні клімату; підтримку уряду України з намірів розробки Національної стратегії з протидії глобальним змінам клімату та пом’якшення їх впливу; використання досвіду ЄС у цій сфері з метою створення необхідних інститутів і систем, передбачених Рамковою конвенцією ООН «Про зміни клімату» (1992 р.) і Кіотським протоколом до неї; розгляд ініціатив щодо заходів боротьби із глобальним потеплінням [1]. Тісне співробітництво у сфері ефективності використання енергії, яке відбувається в рамках Меморандуму про порозуміння щодо співпраці в енергетичній сфері між ЄС та Україною, де викладені пропозиції щодо активізації подальшої роботи у просуванні відновлювальних джерел енергії та вирішенні проблем, пов’язаних зі зміною клімату. Базовим документом двостороннього співробітництва y природоохоронній сфері є Угода «Про партнерство і співробітництво» (УПС) між Україною і Європейським Союзом від 16 червня 1994 р., а саме ст. 63 (1), метою якої є спільна боротьба учасників угоди з погіршенням стану довкілля. В її межах охоплюються такі питання, як моніторинг рівнів забруднення та оцінку стану природного довкілля, систему інформації про стан довкілля, боротьбу із локальним, регіональним і транскордонним забрудненням атмосферного повітря та води,  екологічно безпечне й ефективне виробництво та використання енергії, безпека підприємств, зменшення обсягів, утилізація та безпечне знищення відходів,  захист лісів,  збереження біологічної розмаїтості, раціональне використання біологічних ресурсів та управління ними тощо. Формування й запровадження національної стратегії екологічної політики випливає з низки міжнародних зобов’язань України. Складна екологічна ситуація в країні, а також відсутність комплексного документу, що містив би цілі й пріоритетні завдання з охорони довкілля з врахуванням нових суспільно-політичних та соціально-економічних реалій усередині держави пояснюють нагальність та необхідність виконання . Природоохоронна співпраця України та ЄС передусім відбувається у рамках Підкомітету з питань транспорту та енергетики, співробітництва у цивільному та ядерному секторі, охорони природного довкілля, освіти, навчання і технологій. Одним із важливих елементів інтеграції України до ЄС є приведення у відповідність до вимог та стандартів права законодавства держави, через його адаптацію. Вона  полягає у поетапному прийнятті та впровадженні нормативно-правових актів України, розроблених із урахуванням вимог ЄС, зокрема й в екологічній сфері. Наша держава керується положеннями ст. 51 УПС від 14 червня 1994 р., відповідно до якої, вона взяла на себе зобов’язання вживати заходів для забезпечення того, щоб національне законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства ЄС. На шляху адаптації вітчизняного екологічного законодавства до норм організації виділяють три основні елементи: 1) транспонування – наближення або зміна національних законодавчих актів, що регулюють використання природних ресурсів й охорону природи, а також правила юридичної процедури у такий спосіб, щоб вимоги відповідних законів ЄС були повністю введені в систему законодавства України; 2) реалізація – призначення відповідних інститутів, виділення бюджетного фінансування, необхідного для введення в дію законів і постанов; 3) здійснення правоохоронних дій – впровадження відповідних заходів контролю належним дотриманням природоохоронного законодавства у повному обсязі, й здійснення санкцій за його порушення [7]. У межах зазначеного процесу адаптації Міжвідомча координаційна рада з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу у 2001 р. затвердила орієнтовний перелік правових актів ЄС, з якими має бути узгоджене екологічне законодавство нашої держави: 56 документів у сфері охорони довкілля, що стосувалися захисту водних ресурсів, флори та фауни, ґрунтів, контролю генетично модифікованих організмів, оцінки шкідливого антропогенного впливу на довкілля, правил поводження з небезпечними відходами, запобігання забрудненням тощо. В напряму адаптації законодавства до стандартів ЄС працює Міністерство екології та природних ресурсів України. Позитивним кроком можна назвати Наказ № 571 «Щодо підготовки Базового плану адаптації екологічного законодавства України до законодавства Європейського Союзу (юридичні аспекти)» виданий 26 грудня 2011 р. У 2008 р. між Міністерством екології та природних ресурсів України та Єврокомісією розпочато переговори щодо створення Регіонального екологічного центру в нашій державі (РЕЦ-Україна). Метою створення РЕЦ-Україна є надання допомоги у вирішенні екологічних проблем в Україні та сусідніх державах, забезпечуючи екологічні права людини та створюючи умови для існування безпечного довкілля; розвиток вільного обміну інформацією щодо навколишнього природного середовища та розповсюдження такої інформації між усіма зацікавленими сторонами; сприяння участі громадськості в процесі прийняття рішень щодо захисту навколишнього природного середовища, а, отже, й розвиток громадянського суспільства. ЄК було прийнято рішення про розширення співробітництва з Україною, а саме здійснення співробітництва через програму бюджетної підтримки екологічного сектору. Необхідною умовою для забезпечення можливості вживати заходів із метою реалізації такої підтримки є схвалення та реалізація Україною Національної стратегії з питань навколишнього природного середовища на період до 2020 р., Національного плану дій із питань навколишнього природного середовища на 2009‒2013 рр. За підсумками 18 конференції сторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату Україна отримала можливість перенести частину своєї квоти викидів, яка не була використана в перший період зобов’язань. Однак, потенційні значні покупці надлишків українських квот – Австралія, ЄС, Ліхтенштейн, Монако, Норвегія, Швейцарія, Японія – відмовилися від їх купівлі. Основною проблемою залишається відсутність довіри з боку світового співтовариства. Відповідно до нових зобов’язань, викиди України протягом 2013–2020 рр. повинні бути в середньому на 24 % меншими, порівняно з 1990 р. [4]. Україна активно долучається до екологічних програм ЄС. У 1993 р. приєдналася до процесу «Довкілля для Європи» та взяла участь у Конференції на рівні міністрів у Люцерні (Швейцарія). Прийнята на конференції «Програма охорони довкілля для Центральної та Східної Європи» була використана Україною для ухвалення її Національного Плану заходів щодо навколишнього середовища. Провідною ідеєю процесу є інтеграція екологічної політики з політикою державного управління [6]. Створення механізмів ефективної дії еколого-правових норм тісно пов’язане із засобами юридичної відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства. За екоправопорушення в Україні застосовуються чотири види юридичної відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, кримінальна, майнова. Якщо говорити про відповідальність за порушення екологічного законодавства у ЄС, то у травні 2008 р. Європейський Парламент та Рада прийняли законопроект щодо гармонізації екологічного законодавства держав-членів, який, по-перше, містить чітке визначення змісту тяжкого екологічного злочину, а, по-друге, зобов’язує національні уряди притягувати тих, хто вчинив такий злочин, до кримінальної відповідальності. До переліку тяжких екологічних злочинів увійшли, зокрема, радіаційне забруднення повітря, ґрунту або води; порушення правил утилізації відходів, виробництва, перевезення та зберігання ядерних матеріалів; знищення видів фауни та флори, що знаходяться під охороною, або володіння ними; руйнування природного середовища у межах природоохоронних територій; виробництво та розповсюдження речовин, що призводять до руйнування озонового шару планети. На сьогодні всі держави-члени застосовують кримінальне покарання щодо порушників екологічного законодавства [7]. Наступним важливим кроком ЄС стало створення «Європейського Інструменту сусідства та партнерства» у 2007 р. шляхом об’єднання програми TACІS та супутніх програм технічної допомоги. У перспективі для України цей інструмент має також важливе значення, оскільки передбачає надання допомоги у сумі 494 млн євро. 22 листопада 2010 р. був підписаний «Протокол до Угоди про партнерство і співробітництво про доступ України до програм ЄС», згідно з яким Україна отримала доступ до нових форм допомоги ЄС, а саме: «TAІEX» і «twіnnіng». Програма «TAІEX» – це спеціальний механізм, який застосовується країнами-кандидатами для ефективного просування перед вступними переговорами: експертні консультації та надання підтримки з метою здійснення реформ у сфері адаптації законодавства. Відповідно до проекту «twіnnіng» передбачається надання технічної й експертної допомоги як із боку ЄС, так й окремими його державами-членами. Сучасним інструментом допомоги став «Інвестиційний механізм сусідства» та «Механізм підтримки державного управління». Чітко простежується тенденція до зростання обсягів технічної допомоги з боку ЄС, зокрема із започаткуванням політики Східного партнерства у 2009 р. Окрім цього, існує низка інших проектів, таких як «Правові студії», «Управління стандартами у сфері охорони навколишнього природного середовища на підприємствах», «Розробка стратегії гармонізації правової бази поводження з відходами на державному й регіональному рівні зі стандартами Європейського Союзу» тощо [2]. 21 грудня 2010 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 р.». Цей важливий політичний документ визначає мету та принципи національної екологічної політики, її стратегічні цілі та завдання, а також інструменти реалізації національної екологічної політики. Успішна інтеграція України в європейські структури залежатиме саме від ефективної реалізації прийнятих нею законів, зокрема в екологічній сфері [5]. Адаптація екологічного законодавства України до стандартів ЄС, що налічує понад 200 директив, які регулюють стан навколишнього середовища, а також нормотворче супроводження його впровадження на національному рівні, вимагає високого професійного рівня експертів-юристів, економістів та профільних спеціалістів із глибоким знанням європейського права та тісними контактами у відповідних колах в інституціях та державах-членах ЄС. Крім цього, практичне впровадження директив вимагає значних капіталовкладень. Згідно із підрахунками європейських експертів, виконання екологічних стандартів ЄС країнами останньої хвилі розширення коштувало в середньому 1 тис. євро на душу населення  залежно від стартових умов країни. Висновки. Отже, співпраця України та країн Європейського Союзу у сфері екологічної політики є досить плідною та ефективною. Кількість екопрограм та інших механізмів допомоги для подальшого покращення екологічного стану держави, а також для інтенсивнішого просування в євроінтеграційному напрямку збільшилося та посилилося. Зрозуміло, що процес адаптації законодавства України до вимог ЄС є досить складним, хоча чітко простежується тенденція збільшення його фінансування та надання експертної  й технічної  допомоги не лише від організації, а й окремими її державами-членами. Джерела та література Зеркалов Д. В. Екологічна безпека та охорона довкілля / Д. В. Зеркалов. – К. : Основа, 2011. – 517 с. Інформація щодо стану відповідності законодавства України вимогам права ЄС у сфері охорони довкілля [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.menr.gov.ua/medіa/fіles/Dodatok2571 261211 030112.pdf